Записки меломана (что у Вас сейчас играет?) [октябрь, 2007]

[Hobbit's Song]

Evanescence - Fallen'03, The Open Door'06

Така значить історія... Підходить до мене в університетському холі чувачок в затасканій майці ХІМ і, пошкрібши готичні немиті патли, каже:

- Ти, мєталістка! Стой, ти! - Тут я починаю впізнавати свого однокурсника, котрий на посвяченні сидів біля мене в білій сорочечці, й до того ж, здався мені блондинчиком. - Мітал слушать будєш?

Що відповідає нормальний металіст? Зазвичай за таке питання слід дати в око - то ж образа металістської совісті - не захтіти слухати мітол.

Виявилося, Еванесенс. З далеких глибин своєї неосяжної пам'яті я витягла образ блакитноокої брюнеточки з начебто непоганим голосом, котра смазлівєнько дме губки й крутить різними частинами тіла в кліпах, котрі з непоганою періодичністю крутять на різних музичних каналах.

Також вивільнила з пам'яті три шлягери-флягери гурту - навіть назви пам'ятала - Bring Me To Life, Everybody's Fool, Call Me when You're Sober.
Подумала собі "метал хулечому б ні?!"...

Стосовно першого повнооформатника - Фоллена, то заявлені два хіти - Bring Me To Life, Everybody's Fool - не відрізняються нічим цікавим. Таке собі непогане бухало з трєпєтним жіночим вокальцєм, що аж на скупу сльозу філолога пробиває (як раз підходить для міднайт ковбасні велосипедної тусовки - непогано слухається на ходу, коли гул машин прагне відрізати оманливо від навкольшнього світу). Цікавим відкриттям стала мелодійна баладка - My Immortal. Це дійсно непогано - розкривається вся краса голосу солістки, котра одночасно маніпулює й клавішами, до того ж і мелодія вельми приємна і западає в пам'ять. От варто було б сконцентруватись саме на композиціях подібного жанру - може була б у нас друга Енья (хоча, якщо так подумати, нах нам друга Енья? ). Всі інші треки йдуть "бєсплатним довєском"- мітол фіглє).

Стосовно ж останнього релізу - The Open Door - зауваження (ремарки, опініон, думки) будуть такі: звук, безумовно, став насиченішим та смачнішим (поміняли лейбл?), солісточко начебто теж розспівалося ("Міре-міре-міре...", "Льолі-льолі-льолі-льо", "Мі, ме, ма, мо, му"?), гітарного дісторшину додалося в рази. Коротше, альбом мішається в суцільну кашу ( і навіть не вівсяну - манку), де один трек не відрізнити від іншого. Єдиним приємним моментом був позиціонований "хіт" - Літіум, в котрому проскакують нотки баладного "Май Іммортал", проте (мама!) чомусь зачулося мені там в деяких переходах гопніківсько-еротична інтонація Віллє Валло

Отакі пиріжки з котенятками