YES © 1974 : RELAYER

YES © 1974 : RELAYER · 10.07.2007, 01:55

YES © 1974 : RELAYER

Знаєте, після монументально-пафосного Tales From Topographic Oceans чи енергетичних Fragile чи Close to the Edge якось мало звертаєш увагу на інші альбоми. Ну, ще рання їхня творчість викликає приємні асоціації, та й альбом Tormato має драйвовий початок (правда, в кінці весь драйв вивітрюється). А те, що пізніше - це вже зовсім інший Yes..

Але з-поміж цих трьох грандів загубився четвертий, який я оце тільки зараз взявся серйозно прослухати. Здивований, як раніше не помітив у цьому альбомі всієї його драматичності і пристрасності. Агресивність переходить в ліричність і навпаки, рівень спільної гри - гри не тільки на своїх інструментах, а й музичного спілкування один з одним - зріс суттєво. Та й Йон Андерсон набагато краще, як на мене, став контролювати свій голос - вокал тепер не тільки літає десь у височині, а й створюває напругу і наповнюється емоціями.

Після альбому, який не має собі рівних за претензійністю (і саме ця претензійність робить Tales одним із моїх улюблених альбомів взагалі), група видала прекрасну виважену роботу. Ця виваженість - не стриманість, а відчуття смаку. Відчуття коли слід змінити тему, коли необхідно почати імпровізацію, і коли її закінчити. Саме та виваженість, яка так підкупає мене, наприклад, у Van der Graaf Generator чи ранніх Genesis.

До речі, про останніх - їхній The Lamb Lies Down On Broadway був кроком якраз в бік цієї претензійності. Альбом вийшов прекрасним, але дорогою ціною - Габріель пішов, а Дженезісівська витриманість перетворилася на занудність і самоповторення. Занудність-занудністю, тут у кожного свої критерії (у мене, напевно, занижені ), а от самоповтор - найгірше, що може спіткати митця.

Але повернімося до Yes - ці, після того, як пішов Вейкман (ця група теж заплатила ціну за претензійність), вони не стали занудними і самоповторюваними. Принаймні, цього разу.

Якщо чесно, я не думав, що Війна і Мир, якою наш вчитель зарубіжної літератури лякав дев*ятикласників, може надихнути на таку чуттєву роботу. The Gates of Delirium - це драйвовий і навіть агресивний початок. Без Вейкмана гітара Стіва Хау виходить на перший план, а ритм-секції додається простору, чим вона (ритм-секція) і користується. Хоча не можна сказати, що новий клавішник халтурить - якраз такий менш амбіційний стиль був потрібен команді. Музика поступово набирає обертів, барабани Алана Уайта нагадують постріли і вибухи, а вокаліст уже не співає, а буквально випльовує слова. Теми змінюють одна одну, картинки битви пролітають перед очима. Гітара передає естафету басу, і низькі частоти поступово нагнітають обстановку. Потім соло-роль бере на себе клавішник Патрік Морац, і ти ніби віддаляєшся від поля бою, погляд охоплює всю панораму. Музика затихає, і лише відлуння дзвенить у вухах. А потім...

А потім лунає ніжна мелодія, можна навіть сказати, молитва. Soon - це одна з найкрасивіших речей, яку я коли-небудь чув від цієї групи. І це дійсно той випадок, коли віриш музиці.

Відпочивши, ми знову поринаємо в світ експериментів - Sound Chaser нагадує варіації Емерсона на Pictures at an Exhibition, тільки помножені на чотири інструменти. Або їхній же альбом Fragile. Але це не повтор, і не самоповтор - новизна і свіжість відчуваються і зараз, через 30 років. В будь-якому разі, це не схоже на будь що, що група робила до цього.

Наступна ж композиція - To Be Over і закінчує цей альбом мелодійними переливами гітари, ситара і голосу Йона Андерсона. Зміна темпу і настрою проходить органічно і безболісно - проявляється та виваженість, про яку я вже казав. Настрій фінального треку якраз ідеальний для закінчення цих сорока хвилин - музика поступово відпускає тебе і залтшає наодинці зі своїми рефлексіями.

Отож, Relayer - недооцінений альбом неоціненної команди Yes. Завтра обов*язково прослухаю ще раз.

Мало не забув,
загальна оцінка = 8/10 (не шедевр, і не те, на що натикаєшся одразу, але дуже насичений і достатньо глибокий альбом).
Оцінка майсерності виконавців = 10/10 (Хто би сумнівався

).

Технічна інформація:

Виданий - 13 грудня 1974.
Жанр - прог-рок.

Музиканти:
Jon Anderson - вокал
Chris Squire - бас і вокал
Steve Howe - гітара і вокал
Patrick Moraz - клавішні
Alan White - барабани

Треки:

"The Gates of Delirium" – 21:50 *
"Sound Chaser" – 9:26
"To Be Over" – 9:06

_________
* - Останні 5 хвилин під назвою "Soon" було видано сінглом після виходу альбому.

Бонус-треки на перевиданні 2003 року:

"Soon (Single version)" – 4:18
"Sound Chaser (Single version)" – 3:13
"The Gates of Delirium (Studio run through)" – 21:16

Оригінал посту - h--p://pathfinder-kma.livejournal.com/43083.html

Farin · 10.07.2007, 02:21

Дуже б хотілось побачити в тілі рецензії оцінку альбому, яку б хтів йому надати автор опусу?

А в цілому, дякую і вітаю с чудовим дебютом

block · 10.07.2007, 13:10

если бы не последний трек то действительно был недооцененный альбом а так нормальное вхождение в состояние клоаки некогда хорошей группы.

пс я думаю оснофной фактор недооцененности сего альбома это год выпуска! будь така пластинка в 72 году ценый ей небыло а так увы и ах. подзаебало))

A Passion Play · 10.07.2007, 13:35

Останній трек - це to be over? Можливо, окремо його справді слухати не так прикольно, але я слухав альбом цілком, і цей трек туди непогано вписався. За настроєм туди якраз щось подібне і було потрібне. Зрештою, я ж і не кажу, що це шедевр :)

Цитата:

Сообщение от block

пс я думаю оснофной фактор недооцененности сего альбома это год выпуска! будь така пластинка в 72 году ценый ей небыло а так увы и ах. подзаебало))

Так слухаю ж це все я зараз, в 2007 :)

block · 10.07.2007, 13:48

Цитата:

Сообщение от A Passion Play

Так слухаю ж це все я зараз, в 2007 :)

Зараз
а недооценен он счас или тогда? счас он кажется уже вобще никому не нужен. ну разве что мего прогресивным прогметалистам чтоб прогресивно удивлять прогресивно прогресивными идеями прогресивных металистов наших прогресивныхх дней

A Passion Play · 10.07.2007, 18:45

Тоді - недооцінений, звісно, 5 місце в чартах - не показник для такої супергрупи як Yes :)

Але навіть зараз, якщо це цінно лише для дрібки поціновувачів - то чому б і ні? Трохи таких поціновувачів я сподіваюсь і тут знайти

block · 10.07.2007, 18:51

да я шуткую. есть конечно же здесь таки. давай дружить и фантиками турбо меняться

Chief · 12.07.2007, 11:06

одинаково люблю альбомы ец начиная с третьего и заканчивая этим!
и слушаю до сих пор
пс - а ты блок, что разве не любишь понастальгировать-помедитировать долгими вечерами с кальянчиком у камина под ес

block · 12.07.2007, 11:10

ну мне то супер меломану можно конечно а так вообще необязательно

Chief · 12.07.2007, 11:21

и ещё...

Цитата:

Ну, ще рання їхня творчість викликає приємні асоціації, та й альбом Tormato має драйвовий початок

По-моему это очень сомнительная фраза... Какие это такие "прыемни асоциации" могут вызывать кавера на битз (1-й альбом) и абсолютная серая масса (2-й)
ну а про тухлые томаты я вообще молчу :)

wantala · 12.07.2007, 11:26

альбом чудовий. два дні переслуховую, ловлю безліч пріємних нюансів, і щодо аранжування, і щодо мелодійності, і щодо тезніки виконання. одне мене не дуже тішить: звук. записатись могли б і краще. з більш поміркованими верхніми і більш сбалансованими середніми.
а те, що сам альбом глибокий і цікавий - безперечно. це ще той перiод Йес, що недарма вважається кращим.

Добавлено через 1 минуту

Цитата:

Сообщение от Chief

абсолютная серая масса (2-й)
ну а про тухлые томаты я вообще молчу :)

про Томати сперечатись не буду, а от чим тебе не влаштовує другий альбом - дещо неясно...

Chief · 12.07.2007, 11:33

торас - в 2003-м году если верить рецензенту было переиздание (наверное с хорошим звуком, а не в битрейде 160 )

я себе кстати переизданный двойник Тales From Topographic Oceans недавно приобрёл

wantala · 12.07.2007, 11:50

был бы рад переизданию!

block · 12.07.2007, 12:18

да он и так нормально записан. не супер конечно глуховат слегка но вобщем это только шарму придаёт

Chief · 12.07.2007, 12:32

я вот вчерась дип пёрпл (ливе 72 ин жопан) слушал... ох там и звук (щяс такого точно не услышишь)
но всякий раз когда слушаю - прихожу прям таки в щенячий восторг

а мегосуперпуперкачественный звук я думаю так уж важен только для повер метала

Filareth · 13.07.2007, 06:40

To Be Over могла бы быть и покороче, без традицонного йесовского занудства, которого хлебнули еще на Tales From Topgraphic Oceans, да и качество записи и микса не самое лучшее (нафига надо было записывать это в передвижной студии?). Но Gates Of Delerium компенсирует все недостатки. Альбом в равной степени и знаковый (без него немыслимы семидесятые вообще), и культовый, и вообще один из лучших у Yes.