Володимир Кузнєцов
26.06.2006, 14:18
CRYPTOPSY © 2005 : ONCE WAS NOT
Жанр: brutal death/grind
Беззворотньо пройшов той час, коли слухача можна було шокувати брутальним саундом та контроверсивною мелодикою. Та давнина залишилася лише у пам’яті невеличкої кількісті ветеранів старої школи. Нині музикам доводиться добряче поламати голови, щоб вигадати щос, що може привернути до них увагу. Шалена кількість груп у шаленої кількості стилів і ще більше тих, хто грає якусь суміш – іноді взагалі неуявну. Іноді здається, що екстремальній сцені, попри цей калейдоскоп, чогось не вистачає. Але чого? Що саме не в змозі запропонувати ті мільйони команд, що кожної хвилини бомбардують аудиторію новими релізами, один іншого краще? Правильно – тиші. І справа навіть не в тому, що треба записати альбом суцільного мовчання, чи збільшити паузи між піснями. Потрібна навіть не тиша, а порожнеча. Явище, яке зробило би кожен реліз справді бажаним, очікуваним, своєчасним та зрілим – як для слухачів, так і для музикантів.
Але все це – лише пусті теревені, які ніколи не втіляться у життя. За цих обставин, слухачам не залишається нічого іншого, крім сліпого перебирання сотень гуртів, а тим, в свою чергу, винаходити усе більш карколомні засоби, щоб хоч ненадовго привернути до себе увагу.
Ось про це і поговоримо.
Канадські дахопили Cryptopsy існують вже більше десяти років. Для мене, знайомство з творчістю цих чарівних хлопчиків розпочалося з релізу „Non So Vile”, судячи з назви, написаному пику Канібалам. Досить відрізнявся від продуктів цілого кола брутальних команд, що панували тоді на екстрім-сцені. Справа у тому, що гурт виробив свою, на той час досить нову та незвичну концепцію брутальної музики. Не заглиблюючись до грайнду, як їх колеги Disgorge, не захоплюючись надшвидким виконанням, як Brodequin, але й не зводячи технічність до зовсім несприймаємого рівня, як в „Оbscurа” Gorguts, вони узяли усього потрохи, подумали, попрацювали як слід... Альбом отримав усе, що потрібне –м’ясистість, технічність, та брутальну агресію. Два попередніх реліза у порівнянні з ним здавалися дитячою забавкою.
Подальша творчість гурту стала логічним розвитком першого успіху. Майже усі провідні моменти отримали поглиблення та покращення. Атмосферні мелодійні вкраплення стали частішими та більш доречними, техніка від альбому до альбому ставала дедалі кращою, жоден з альбомів не втрачав присутньої у попередниках шквальної енергетики.
Можливо, гурт не дуже працює над опануванням прийомів інших стилів і напрямків, але власно я цього і не очікував. „Once was not” –це високоякісний штамп, відлитий із надтвердого сталевого сплаву. Чіткий, кожна деталь ні на мікрон не здвигнута зі свого місця.
Початок альбому – класичні гитарні етюди, клавішний фон – усе це дуже нагадує небо за хвилину перед початком бурі. Важке та сіре, але чітке, немов намальоване. Вітер стиха, повітря стає важким, ніби здавлене очікуванням. Передчуття сповнює кожен штрих цієї картини – і вже у другій пісні це передчуття набуває реальності. Це навіть не буря і не шторм. Це технологічна катастрофа, ядерна війна, що у лічені миті охоплює все, не затримуючись ні перед чим. Чіткі, бездоганно виконані ріфи плетуть геометричні візерунки неба чанної складності. Постійні зміни ритму та мелодійних тем нагадують буйство стихії хаос і велич, жах і врода водночас.
Робота ударника взагалі нагадує каторжну працю, хоча, дуже можливо, що гребці-невільникі на турецьких галерах працювали менш. Аплікатури – як гітарні, так і басові, нагадують швидкісний забіг пальців по грифу. Навіть людині, що знається на техніці „важкої” гри досить нелегко уявити, що таке можна запам’ятати, та ще й повторити після цього.
Коротше кажучи, усе як на попередніх релізах. Тільки карколомніше, якісніше, чіткіше, брутальніше. Насторожує тільки одне - думка про те, що колись, зариваючись так глибоко можна дістати до дна. І що тоді?
Вже зараз мені досить важко сказати щось стосовне виключно „Once was not”. Усе – і компліменти, і критика стовідсотково підійдуть і до „Whisper Supremacy”, і до „And Then you’ll Beg”. Комаха у янтарю – який від шліфовки та обробки с кожним разом стає усе бездоганнішою, але у середині залишається все та ж комаха, яка померла вже сотні років тому.
Оцінка якості: 7/10
Трекліст:
1. Luminum
2. In The Kingdom Where Everything Dies, The Sky Is Mortal
3. Carrionshine
4. Adeste Infidelis
5. The Curse Of The Great
6. The Frantic Pace Of Dying
7. Keeping The Cadaver Dogs Busy
8. Angelskingarden
9. The Pestilence That Walketh In Darkness (Psalm 91 : 5-8)
10. The End
11. Endless Cemetery
Склад:
Lord Worm - vocals
Alex Auburn - guitars and backing vocals
Eric Langlois - bass
Flo Mounier - drums, percussion and backing vocals
All songs by Cryptopsy with the contribution of Jon Levasseur.
Album concept by Flo Mounier.
Lyrics by Lord Worm.
Guests:
Classical and electric guitar on Luminum by Jon Levasseur.
Percussion on The End by Ange Curcio.
All samples by Miguel Roy and Cryptopsy except for orchestration
during the guitar solo on Angelskingarden by Exod (Unexpect).
Жанр: brutal death/grind
Беззворотньо пройшов той час, коли слухача можна було шокувати брутальним саундом та контроверсивною мелодикою. Та давнина залишилася лише у пам’яті невеличкої кількісті ветеранів старої школи. Нині музикам доводиться добряче поламати голови, щоб вигадати щос, що може привернути до них увагу. Шалена кількість груп у шаленої кількості стилів і ще більше тих, хто грає якусь суміш – іноді взагалі неуявну. Іноді здається, що екстремальній сцені, попри цей калейдоскоп, чогось не вистачає. Але чого? Що саме не в змозі запропонувати ті мільйони команд, що кожної хвилини бомбардують аудиторію новими релізами, один іншого краще? Правильно – тиші. І справа навіть не в тому, що треба записати альбом суцільного мовчання, чи збільшити паузи між піснями. Потрібна навіть не тиша, а порожнеча. Явище, яке зробило би кожен реліз справді бажаним, очікуваним, своєчасним та зрілим – як для слухачів, так і для музикантів.
Але все це – лише пусті теревені, які ніколи не втіляться у життя. За цих обставин, слухачам не залишається нічого іншого, крім сліпого перебирання сотень гуртів, а тим, в свою чергу, винаходити усе більш карколомні засоби, щоб хоч ненадовго привернути до себе увагу.
Ось про це і поговоримо.
Канадські дахопили Cryptopsy існують вже більше десяти років. Для мене, знайомство з творчістю цих чарівних хлопчиків розпочалося з релізу „Non So Vile”, судячи з назви, написаному пику Канібалам. Досить відрізнявся від продуктів цілого кола брутальних команд, що панували тоді на екстрім-сцені. Справа у тому, що гурт виробив свою, на той час досить нову та незвичну концепцію брутальної музики. Не заглиблюючись до грайнду, як їх колеги Disgorge, не захоплюючись надшвидким виконанням, як Brodequin, але й не зводячи технічність до зовсім несприймаємого рівня, як в „Оbscurа” Gorguts, вони узяли усього потрохи, подумали, попрацювали як слід... Альбом отримав усе, що потрібне –м’ясистість, технічність, та брутальну агресію. Два попередніх реліза у порівнянні з ним здавалися дитячою забавкою.
Подальша творчість гурту стала логічним розвитком першого успіху. Майже усі провідні моменти отримали поглиблення та покращення. Атмосферні мелодійні вкраплення стали частішими та більш доречними, техніка від альбому до альбому ставала дедалі кращою, жоден з альбомів не втрачав присутньої у попередниках шквальної енергетики.
Можливо, гурт не дуже працює над опануванням прийомів інших стилів і напрямків, але власно я цього і не очікував. „Once was not” –це високоякісний штамп, відлитий із надтвердого сталевого сплаву. Чіткий, кожна деталь ні на мікрон не здвигнута зі свого місця.
Початок альбому – класичні гитарні етюди, клавішний фон – усе це дуже нагадує небо за хвилину перед початком бурі. Важке та сіре, але чітке, немов намальоване. Вітер стиха, повітря стає важким, ніби здавлене очікуванням. Передчуття сповнює кожен штрих цієї картини – і вже у другій пісні це передчуття набуває реальності. Це навіть не буря і не шторм. Це технологічна катастрофа, ядерна війна, що у лічені миті охоплює все, не затримуючись ні перед чим. Чіткі, бездоганно виконані ріфи плетуть геометричні візерунки неба чанної складності. Постійні зміни ритму та мелодійних тем нагадують буйство стихії хаос і велич, жах і врода водночас.
Робота ударника взагалі нагадує каторжну працю, хоча, дуже можливо, що гребці-невільникі на турецьких галерах працювали менш. Аплікатури – як гітарні, так і басові, нагадують швидкісний забіг пальців по грифу. Навіть людині, що знається на техніці „важкої” гри досить нелегко уявити, що таке можна запам’ятати, та ще й повторити після цього.
Коротше кажучи, усе як на попередніх релізах. Тільки карколомніше, якісніше, чіткіше, брутальніше. Насторожує тільки одне - думка про те, що колись, зариваючись так глибоко можна дістати до дна. І що тоді?
Вже зараз мені досить важко сказати щось стосовне виключно „Once was not”. Усе – і компліменти, і критика стовідсотково підійдуть і до „Whisper Supremacy”, і до „And Then you’ll Beg”. Комаха у янтарю – який від шліфовки та обробки с кожним разом стає усе бездоганнішою, але у середині залишається все та ж комаха, яка померла вже сотні років тому.
Оцінка якості: 7/10
Трекліст:
1. Luminum
2. In The Kingdom Where Everything Dies, The Sky Is Mortal
3. Carrionshine
4. Adeste Infidelis
5. The Curse Of The Great
6. The Frantic Pace Of Dying
7. Keeping The Cadaver Dogs Busy
8. Angelskingarden
9. The Pestilence That Walketh In Darkness (Psalm 91 : 5-8)
10. The End
11. Endless Cemetery
Склад:
Lord Worm - vocals
Alex Auburn - guitars and backing vocals
Eric Langlois - bass
Flo Mounier - drums, percussion and backing vocals
All songs by Cryptopsy with the contribution of Jon Levasseur.
Album concept by Flo Mounier.
Lyrics by Lord Worm.
Guests:
Classical and electric guitar on Luminum by Jon Levasseur.
Percussion on The End by Ange Curcio.
All samples by Miguel Roy and Cryptopsy except for orchestration
during the guitar solo on Angelskingarden by Exod (Unexpect).