Володимир Кузнєцов
21.06.2006, 12:12
CULT OF LUNA © 2006 : SOMEWHERE ALONG THE HIGHWAY
Жанр: Садж-кор
Рік 2006. Десь уздовж шосе, номер якого всі вже позабули, мчить старе, майже антикварне, авто з написом „Спасіння” замість номеру. Неначе тільки з’їхавше з конвеєру, воно виблискує хромованими часинами, а по обидві боки чорної асфальтової стрічки клубами стелиться сірий туман.
Важкою, в’язкою, ніби застигаючий гудрон атмосферою зустрічає мандрівника довге, безіменне шосе – новий альбом шведської команди „Cult of Luna”. Нескінченний листопад, час постійного очікування зими, яка ніколи не настане... Усе навкруги сповнене невиразної туги, дощ іде вже так довго, що ніхто вже і не пам’ятає, коли він почався. Схожі на привидів люди проходять однаковими вулицями однакових міст, яки нанизані на це шосе, утворюючи величезне намисто. Неначе чорно-біле кіно, десь їх нутрощах прокручуються якісь події, незрозумілі сторонньому спостерігачу. Ніч змінює день і лише розмите коло повної луни пробива слабким, примарним світлом важкий полог сталево-сірих хмар.
„Somewhere along the highway” відверто вражає своєю давлючою, гіпнотичною силою. Вона відчувається з першої ноти і наприкінці майже вводить до стану схожого на кататонію. Нам представлена квінтесенція усіх досягнень сладжу, зібрана у 7 піснях. Кожна з них сприймається як самостійний витвір, сповнений важкої екстравертивної енергетики, але при прослуховуванні альбому від початку до кінця вплив посилюється у геометричній прогресії.
„SAtH” – це, поза сумнівом, концептуальний твір. Це відчувається при прослуховуванні – музика неначе затягує, слухач неначе стає листом, відданим на волю холодного осіннього вітру. Він, то за лічені хвилини, відносить свою жертву на шалену відстань, то майже відпускає, дозволяючи повільно планувати... І за мить до того, як лист торкнеться землі, все починається знову – знову неконтрольований, хаотичний рух на неспинний, зламлюючий натиск вітру...
Манера виконання альбому досить схожа з попереднім релізом, хоча і більш послідовніше, трохи важкіша та монолітна. Музичні теми не перевантажені технічними ви нахідками – гурт явно віддає перевагу емоційній складовій. Саме тому, пісні сприймаються дуже гостро, хоч мелодика більшості їх дуже проста. В основу покладені багаторазові повтори та контрастні переходи – від агресивної та наполегливої манери до спокійної, навіть невпевненої. Вокальні партії відмінно гармонують з інструментальною частиною, доповнюючи і підкреслюючи її ідеї.
Досить оригінально написана 4 пісня альбому – незвичний звук гітар, застосування банджо, ламкий шепіт .Класа Ридберга – пісня неначе розділяє альбом навпіл, трохи змінюючи кут сприйняття останніх пісень...
Єдиним недоліком цього релізу можна вважати тільки його надмірну енергетику. Це навіть не вибух – це довгий, мелодійний обстріл цілої гарматної батареї, який не залишає після себе нічого живого. Атмосфера альбому воскресила у мене ті враження, які залишилися від прослуховування перших дум-команд: Candlemass, Unholy, MDB... Власне, засоби застосовані цими гуртами були зовсім іншими, але кінцевий ефект, як на мене, дуже схожий.
Так чи інакше, силу альбому важко недооцінити...Але все ж таки він лишається у межах свого стилю – і тому навряд чи сприйметься як шедевр серед тих, хто не є прихильником Садж-кору. Важка, депресивна енергетика, тягучість, меланхолія – всі ці ознаки однаково характерні для думу, сладжу та дрону подобаються далеко не всім... Але тим, кому вони таки подобаються...
Оцінка якості: 8/10
Трекліст:
01-marching to the heartbeats
02-finland
03-back to chapel town
04-and with her came the birds
05-thirtyfour
06-dim
07-dark city, dead man
Склад:
Klas Rydberg - вокал
Erik Olofsson - гітара
Magnus Lindberg - перкусія, гітара
Johannes Persson - гітара
Andreas Johansson - бас
Thomas Hedlund - барабани
Anders Teglund - сэмплінг, синтезатори
Жанр: Садж-кор
Рік 2006. Десь уздовж шосе, номер якого всі вже позабули, мчить старе, майже антикварне, авто з написом „Спасіння” замість номеру. Неначе тільки з’їхавше з конвеєру, воно виблискує хромованими часинами, а по обидві боки чорної асфальтової стрічки клубами стелиться сірий туман.
Важкою, в’язкою, ніби застигаючий гудрон атмосферою зустрічає мандрівника довге, безіменне шосе – новий альбом шведської команди „Cult of Luna”. Нескінченний листопад, час постійного очікування зими, яка ніколи не настане... Усе навкруги сповнене невиразної туги, дощ іде вже так довго, що ніхто вже і не пам’ятає, коли він почався. Схожі на привидів люди проходять однаковими вулицями однакових міст, яки нанизані на це шосе, утворюючи величезне намисто. Неначе чорно-біле кіно, десь їх нутрощах прокручуються якісь події, незрозумілі сторонньому спостерігачу. Ніч змінює день і лише розмите коло повної луни пробива слабким, примарним світлом важкий полог сталево-сірих хмар.
„Somewhere along the highway” відверто вражає своєю давлючою, гіпнотичною силою. Вона відчувається з першої ноти і наприкінці майже вводить до стану схожого на кататонію. Нам представлена квінтесенція усіх досягнень сладжу, зібрана у 7 піснях. Кожна з них сприймається як самостійний витвір, сповнений важкої екстравертивної енергетики, але при прослуховуванні альбому від початку до кінця вплив посилюється у геометричній прогресії.
„SAtH” – це, поза сумнівом, концептуальний твір. Це відчувається при прослуховуванні – музика неначе затягує, слухач неначе стає листом, відданим на волю холодного осіннього вітру. Він, то за лічені хвилини, відносить свою жертву на шалену відстань, то майже відпускає, дозволяючи повільно планувати... І за мить до того, як лист торкнеться землі, все починається знову – знову неконтрольований, хаотичний рух на неспинний, зламлюючий натиск вітру...
Манера виконання альбому досить схожа з попереднім релізом, хоча і більш послідовніше, трохи важкіша та монолітна. Музичні теми не перевантажені технічними ви нахідками – гурт явно віддає перевагу емоційній складовій. Саме тому, пісні сприймаються дуже гостро, хоч мелодика більшості їх дуже проста. В основу покладені багаторазові повтори та контрастні переходи – від агресивної та наполегливої манери до спокійної, навіть невпевненої. Вокальні партії відмінно гармонують з інструментальною частиною, доповнюючи і підкреслюючи її ідеї.
Досить оригінально написана 4 пісня альбому – незвичний звук гітар, застосування банджо, ламкий шепіт .Класа Ридберга – пісня неначе розділяє альбом навпіл, трохи змінюючи кут сприйняття останніх пісень...
Єдиним недоліком цього релізу можна вважати тільки його надмірну енергетику. Це навіть не вибух – це довгий, мелодійний обстріл цілої гарматної батареї, який не залишає після себе нічого живого. Атмосфера альбому воскресила у мене ті враження, які залишилися від прослуховування перших дум-команд: Candlemass, Unholy, MDB... Власне, засоби застосовані цими гуртами були зовсім іншими, але кінцевий ефект, як на мене, дуже схожий.
Так чи інакше, силу альбому важко недооцінити...Але все ж таки він лишається у межах свого стилю – і тому навряд чи сприйметься як шедевр серед тих, хто не є прихильником Садж-кору. Важка, депресивна енергетика, тягучість, меланхолія – всі ці ознаки однаково характерні для думу, сладжу та дрону подобаються далеко не всім... Але тим, кому вони таки подобаються...
Оцінка якості: 8/10
Трекліст:
01-marching to the heartbeats
02-finland
03-back to chapel town
04-and with her came the birds
05-thirtyfour
06-dim
07-dark city, dead man
Склад:
Klas Rydberg - вокал
Erik Olofsson - гітара
Magnus Lindberg - перкусія, гітара
Johannes Persson - гітара
Andreas Johansson - бас
Thomas Hedlund - барабани
Anders Teglund - сэмплінг, синтезатори