wantala
12.04.2006, 13:03
Террі Джонсон: ІСТЕРІЯ. Трагіфарс на 3 дії, Театр ім. І. Франка.
Режисер-постановник Григорій Гладій.
У головних ролях:
ФРЕЙД - Богдан Ступка
ДЖЕСІКА - Поліна Лазова - Оксана Батько
ЄГУДА - Олександр Задніпровський
ДАЛІ - Остап Ступка
АННА - Ніна Пляровська - Любов Кубюк
ПАТРІАРХ - Сергій Марченко
інфо з програмки:
Вистава "ІСТЕРІЯ" - першопрочитання в Україні п`єси сучасного англійського драматурга ТЕРРІ ДЖОНСОНА, яка розповідає про останній період життя видатної постаті ХХ століття, славетного вченого, автора теорії психоаналізу ЗІГМУНДА ФРЕЙДА (1856 - 1939 р.р.).
Дія відбувається у 1938 році в Лондоні, куди Фрейд емігрував після того, як Відень був приєднаний до нацистської Німеччини.
Основний сюжет твору - історія Людини, Вченого, який на грані земного існування оглядається в минуле, викликає у своїй уяві всіх тих, хто так чи інакше був з ним пов`язаний. Життя унікальної, магнетичної особистості Фрейда, гострі злами його психічного існування нагадують конфлікти, які довелося пережити більшості відкривачам нових істин. Це конфлікт з Богом, Творцем. Чи є межа вторгнення людського розуму в гармонію Богом створеного світу?
Автори вистави створюють поліфонічне, метафоричне театральне дійство, яке насичене музикою, вишуканими пластичними номерами. На сцені діють реальні персонажі: дочка Фрейда - Анна, яка до останніх днів була його вірною помічницею, доглядальницею, спадкоємницею батьківського вчення; доктор Єгуда - (прототип Макса Шура) - друг і постійний опонент Фрейда, Сальвадор Далі - класик сюрреалізму. Але поруч існують інші персонажі з уяви Фрейда, люди з його колишнього оточення: близькі, рідні, пацієнти.
Вирішена у жанрі трагіфарсу, вистава, при всій серйозності оповіді, не позбавлена тонкого гумору, самоіронії, всього того, з чого й складається людське життя. Саме ці переходи від драматичних колізій до комедійних ситуацій і становлять принадність сценічної дії, роблять її багатомірною, дають можливість відчути неординарність особистості Зігмунда Фрейда.
ТЕРРІ ДЖОНСОН
Роботи Террі Джонсона відомі до всій Великій Британії і в світі. Він лауреат багатьох Британських мистецьких премій, в тому числі премій Лоуренса Олів`є; за найкращу комедію у 1994 і 1999 роках. Драматург року (1995), кола критиків за найкращу нову п’єсу (1995), гільдії письменників за найкращу п’єсу (1995), премії Мейер – Вітворт (1993) і премії Джона Уайтінга (1991).
В останні роки він здійснив шість постановок: "Випускник" (адаптував і поставав на сцені), "Смішний до безтями” (драматург і режисер), "Істерія" (драматург), "Розважаючи містера Слоуна" (режисер), "Окуляра" Елтона Джона" (режисер), "Пам’ять води" (режисер), що проходила у Лондонському Вест Енді.
Він написав телевізійні драми, які дивився увесь світ, найостанніші з них "А щоб його!" для компанії Ай Ті Ві і "Укус" для телекомпанії Бі Бі Сі і Ей Бі Сі в Австралії. Його фільм - "Шлях проти течії" був вибраний для Лондонського фестивалю кіно, а "Нікчемність" офіційно була представлена в Каннах 1985 року.
У 1997 році він отримав статус митця міжнародного значення імміграційною службою США працював з Театром Штеппенвульф в Чікаго, займаючись постановкою п’єса Джона Малковича "Розбещеність", що отримала п’ять номінацій премії Джеффа, включаючи премію за найкращу постановку.
Террі Джонсон здійснив постановку своєї версії "Лондонських рогоносців" і своєї п’єси "Клео, кемпінг, Іммануель та Дік" для Королівського Національного театру. Його власна адаптація для сцена п’єси "Випускник" зараз іде на Бродвеї, а постановка Джона Малковича п’єси "Істерія" має великий успіх у Парижі.
Зігмунд Фрейд народився 6 травня 1856 року в м.Тисьмениці на Галичині. Коли йому виповнилося три роки, родина переїхала до Відня.
1873р. - Фрейд, блискуче склавши іспити на атестат зрілості, почав відвідувати заняття на медичному факультеті Віденського університету.
1881р. - отримав ступінь доктора медицини.
1885-1886р.р. - працює у паризькій клініці доктора Шарка.
1886р. - Фрейд відкрив свою першу приватну практику.
1895р. - вийшла монографія Фрейда "Етюди про істерію", де вперше описано "едіпів комплекс".
1898р. - початок роботи над "Тлумаченням снів".
1923р. - перша операція, зроблена Фрейду з приводу раку верхньої щелепи (всього пережив 11 операцій).
1929р. - Макс Шур став особистим лікарем Фрейда (в п`єсі "Істерія" Террі Джонсона - лікар Єгуда).
1933р. - націонал-соціалісти в Берліні публічно палять книжки, серед них твори Фрейда.
1938р. - від`їзд Фрейда з Відня до Англії.
1939р., 23 вересня - смерть Фрейда після ін`єкції дози морфію.
"Лише завдяки йому тисячі й сотні тисяч дізналися про вразливість душі, в особливості дитячої, і почали розуміти, що будь-яке брутальне торкання, будь-яке безцеремонне залазання (часто достатньо лише слова!) в цю зверхчутливу, наділену фатальною силою пригадування матерію спроможне зруйнувати долю".
Стефан Цвейг
Григорій Гладій
Одна з найцікавіших, знакових постатей сучасного театрального процесу. Українець за походженням, актор і режисер за освітою, вже п`ятнадцять років живе і працює на Заході. Окрім рідної української мови вільно володіє англійською, литовською, польською, французькою мовами. Є вірним послідовником свого мистецького Вчителя й Кумира Єжі Гротовського, методологію якого почав вивчати ще у студентські часи. Закінчивши акторський факультет Київського державного університету театру, кіно та телебачення імені І.Карпенка-Карого, професію режисера опановував у майстерні Анатолія Васильєва /Національна Академія мистецтв м.Москва/. Працював у театрах України, Литви, Росії, Австрії, США, Італії, Канади. Знімався в Україні, Канаді, Італії та Голлівуді. Сьогодні проводить майстер-класи в Канаді, Італії, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Швеції, Україні та інших країнах.
Все, що творить Митець, просякнуто неймовірною любов`ю до Театру, вірою в невичерпні джерела його можливостей, в його непересічну людяність й духовність.
Володимир Ковальчук
Українець за походженням. Сценограф та живописець, отримав освіту в одному s кращих художніх закладів – Ризькій Академії мистецтв. Після закінчення працював майже 10 років у відомому Ризькому ТЮГу під керівництвом А.Шапіро. У 1987 році в Ризі випустив разом з режисером з А.Васильєвим виставу і до цього часу співробітничає з цим видатним митцем.
3 1990 року живе і працює на Заході. З 1991 року активно працює із Григорієм Гладієм у Канаді, США та Європі, а зараз і на Україні. З 2000 року багато працює у Москві та Європі з А.Васильєвим. 2002 року поставили виставу "Амфітріон" Ж.Е.Мольєра у "Комедії Франсез".
Регулярно проводить персональні виставки живопису у галереях Торонто, Монреалю, Нью-Йорку. Як сценограф вважає, що візуальне рішення - один з впливовіших компонентів сучасного театру. Впевненим, щоб художнику мати вільну руку, йому треба-мати вільну душу.
Веде виставу: Віра Алименко ОСОБИСТІ ВРАЖЕННЯ:
Дуже різнопланова робота, дуже довга, дуже складна, дуже насичена, дуже емоційна, дуже, дуже, дуже... Я весь охоплений найрізнобарвнішими враженнями, і це для мене основне, задля чого я туди йшов - і можна казати тепер, що мої очікування ствердились на 150 відсотків.
По-перше, я не такий частий гість для театральних дій, як, можливо, воно того було б варте. "Істерія" вселяє в мене впевненість, що надалі я перегляну свою позицію щодо більш частішого відвідування театральних дійств. Кажу це для того, щоб моя оцінка даній виставі не сприймалась інакше ніж вона на те заслуговує. Але дещо казатиму, максимально намагаючись говорити відверто і об'єктивно.
По-друге, щодо "серйозного жанру" в театральних постановах, я менш обізнаний, ніж у жанрі водевілю чи комедії. Дана постановка ставить на цьому у моєму сприйнятті необхідності розширювати свій театральний світогляд переконливу кому.
По-третє, я вважаю, що мені дуже пощастило: я вперше бачу на сцені обох Ступок, та ще в такій харАктерній і складній роботі: мушу сказати, вони мене одностайно переконали в соєму безперечному таланті і працелюбстві, дали відчути над-сильну енергетику і шарм Справжнього Перевтілення...
Але перейдемо до самої вистави.
Перша дія і дві наступні дуже відрізнялись між собою, в кожній з них був свій власний колорит, вони по-різному сприймались, і тому під час всього спектаклю (а це майже 4 години), зазнавало змін саме цілісне ставлення до нього. У першій частині і двох наступних відповідно, маємо "увійти" до спектаклю с точки зору трьох людей. Спочатку, Глядача, що сприймає сюжет, режисерські емоційні знахідки, які втілені у пластичних і музичних вставках, що постійно "втручаються" у діалоги персонажів і надають сценам чи то "істеричності" чи то "підсвідомого ефекту", чи то підсиленого відчуття того чи іншого ходу дії. Надалі, Режисера: ми вже можемо слідкувати за розвитком подій не лише "зовні", а й намагатись виступати со-творцем, до свідомості доходить деякий варіант со-творчості, ми бачимо й чуємо у вирі різноманітності музичних і хореографічних вставок свою власну "лінію", і розуміємо "ритм", який, наче розладене серце, йде через призму півсвідомості, і виливає наше "я" на сцену - у ролі іноземця, інопланетянина, який потрохи втручається в дійство, все більше розуміючи його, і стаючи його невід'ємною часткою. І нарешті, самого Фрейда: з його трагедією, з його внутрішнім конфліктом переконань, з його готовністю до смерті, і об'єктивним розумінням неможливості підготовленості до неї... З його відріканням від власних слів щодо сформованої і опублікованої скандальної теорії, на яку було безліч нападок критиків, але єдиною людиною, що могла на той час об'єктивно переконати Фрейда в його неповноті, а значить, хибності погляду - стає він сам віч-на-віч з власною медичною практикою, і фактам, які вона йому відкриває...
Під кінець вистави відчуваєш неабиякий шторм у душі. Музика, образи персонажів, моменти потрясіння і моменти творчих поривів: все це наштовхує на думку про те, що це не є кінець історії, і не є воно історією з власним завершенням - адже і надалі кінець кінцем з непоясненним Підсвідомим ми залишаємося сам-на-сам, і це вже наша робота - знайти до нього шлях, по якому крокуватимемо пліч-опліч, якщо це можливо, з раціональним "я", мовою якого воно колись, можливо, виллється у словесній формі, і знайде своє життя у ще одній Теорії Психоаналізу, на цей раз більш правдоподібною, більш пристосованою для лікування і пізнання Людини, але - завжди - недосяжною до розуміння Цілісності...
Такі мої власні враження, і таке є моє резюме вчорашнього театрального вечора. Надалі можу запевнити у своїй рекомендації перегляду цього спектаклю всім, хто не побоїться висидіти 4 години задля "нерозважальної" п'єси. :cool:
10/10
Режисер-постановник Григорій Гладій.
У головних ролях:
ФРЕЙД - Богдан Ступка
ДЖЕСІКА - Поліна Лазова - Оксана Батько
ЄГУДА - Олександр Задніпровський
ДАЛІ - Остап Ступка
АННА - Ніна Пляровська - Любов Кубюк
ПАТРІАРХ - Сергій Марченко
інфо з програмки:
Вистава "ІСТЕРІЯ" - першопрочитання в Україні п`єси сучасного англійського драматурга ТЕРРІ ДЖОНСОНА, яка розповідає про останній період життя видатної постаті ХХ століття, славетного вченого, автора теорії психоаналізу ЗІГМУНДА ФРЕЙДА (1856 - 1939 р.р.).
Дія відбувається у 1938 році в Лондоні, куди Фрейд емігрував після того, як Відень був приєднаний до нацистської Німеччини.
Основний сюжет твору - історія Людини, Вченого, який на грані земного існування оглядається в минуле, викликає у своїй уяві всіх тих, хто так чи інакше був з ним пов`язаний. Життя унікальної, магнетичної особистості Фрейда, гострі злами його психічного існування нагадують конфлікти, які довелося пережити більшості відкривачам нових істин. Це конфлікт з Богом, Творцем. Чи є межа вторгнення людського розуму в гармонію Богом створеного світу?
Автори вистави створюють поліфонічне, метафоричне театральне дійство, яке насичене музикою, вишуканими пластичними номерами. На сцені діють реальні персонажі: дочка Фрейда - Анна, яка до останніх днів була його вірною помічницею, доглядальницею, спадкоємницею батьківського вчення; доктор Єгуда - (прототип Макса Шура) - друг і постійний опонент Фрейда, Сальвадор Далі - класик сюрреалізму. Але поруч існують інші персонажі з уяви Фрейда, люди з його колишнього оточення: близькі, рідні, пацієнти.
Вирішена у жанрі трагіфарсу, вистава, при всій серйозності оповіді, не позбавлена тонкого гумору, самоіронії, всього того, з чого й складається людське життя. Саме ці переходи від драматичних колізій до комедійних ситуацій і становлять принадність сценічної дії, роблять її багатомірною, дають можливість відчути неординарність особистості Зігмунда Фрейда.
ТЕРРІ ДЖОНСОН
Роботи Террі Джонсона відомі до всій Великій Британії і в світі. Він лауреат багатьох Британських мистецьких премій, в тому числі премій Лоуренса Олів`є; за найкращу комедію у 1994 і 1999 роках. Драматург року (1995), кола критиків за найкращу нову п’єсу (1995), гільдії письменників за найкращу п’єсу (1995), премії Мейер – Вітворт (1993) і премії Джона Уайтінга (1991).
В останні роки він здійснив шість постановок: "Випускник" (адаптував і поставав на сцені), "Смішний до безтями” (драматург і режисер), "Істерія" (драматург), "Розважаючи містера Слоуна" (режисер), "Окуляра" Елтона Джона" (режисер), "Пам’ять води" (режисер), що проходила у Лондонському Вест Енді.
Він написав телевізійні драми, які дивився увесь світ, найостанніші з них "А щоб його!" для компанії Ай Ті Ві і "Укус" для телекомпанії Бі Бі Сі і Ей Бі Сі в Австралії. Його фільм - "Шлях проти течії" був вибраний для Лондонського фестивалю кіно, а "Нікчемність" офіційно була представлена в Каннах 1985 року.
У 1997 році він отримав статус митця міжнародного значення імміграційною службою США працював з Театром Штеппенвульф в Чікаго, займаючись постановкою п’єса Джона Малковича "Розбещеність", що отримала п’ять номінацій премії Джеффа, включаючи премію за найкращу постановку.
Террі Джонсон здійснив постановку своєї версії "Лондонських рогоносців" і своєї п’єси "Клео, кемпінг, Іммануель та Дік" для Королівського Національного театру. Його власна адаптація для сцена п’єси "Випускник" зараз іде на Бродвеї, а постановка Джона Малковича п’єси "Істерія" має великий успіх у Парижі.
Зігмунд Фрейд народився 6 травня 1856 року в м.Тисьмениці на Галичині. Коли йому виповнилося три роки, родина переїхала до Відня.
1873р. - Фрейд, блискуче склавши іспити на атестат зрілості, почав відвідувати заняття на медичному факультеті Віденського університету.
1881р. - отримав ступінь доктора медицини.
1885-1886р.р. - працює у паризькій клініці доктора Шарка.
1886р. - Фрейд відкрив свою першу приватну практику.
1895р. - вийшла монографія Фрейда "Етюди про істерію", де вперше описано "едіпів комплекс".
1898р. - початок роботи над "Тлумаченням снів".
1923р. - перша операція, зроблена Фрейду з приводу раку верхньої щелепи (всього пережив 11 операцій).
1929р. - Макс Шур став особистим лікарем Фрейда (в п`єсі "Істерія" Террі Джонсона - лікар Єгуда).
1933р. - націонал-соціалісти в Берліні публічно палять книжки, серед них твори Фрейда.
1938р. - від`їзд Фрейда з Відня до Англії.
1939р., 23 вересня - смерть Фрейда після ін`єкції дози морфію.
"Лише завдяки йому тисячі й сотні тисяч дізналися про вразливість душі, в особливості дитячої, і почали розуміти, що будь-яке брутальне торкання, будь-яке безцеремонне залазання (часто достатньо лише слова!) в цю зверхчутливу, наділену фатальною силою пригадування матерію спроможне зруйнувати долю".
Стефан Цвейг
Григорій Гладій
Одна з найцікавіших, знакових постатей сучасного театрального процесу. Українець за походженням, актор і режисер за освітою, вже п`ятнадцять років живе і працює на Заході. Окрім рідної української мови вільно володіє англійською, литовською, польською, французькою мовами. Є вірним послідовником свого мистецького Вчителя й Кумира Єжі Гротовського, методологію якого почав вивчати ще у студентські часи. Закінчивши акторський факультет Київського державного університету театру, кіно та телебачення імені І.Карпенка-Карого, професію режисера опановував у майстерні Анатолія Васильєва /Національна Академія мистецтв м.Москва/. Працював у театрах України, Литви, Росії, Австрії, США, Італії, Канади. Знімався в Україні, Канаді, Італії та Голлівуді. Сьогодні проводить майстер-класи в Канаді, Італії, Німеччині, Бельгії, Швейцарії, Швеції, Україні та інших країнах.
Все, що творить Митець, просякнуто неймовірною любов`ю до Театру, вірою в невичерпні джерела його можливостей, в його непересічну людяність й духовність.
Володимир Ковальчук
Українець за походженням. Сценограф та живописець, отримав освіту в одному s кращих художніх закладів – Ризькій Академії мистецтв. Після закінчення працював майже 10 років у відомому Ризькому ТЮГу під керівництвом А.Шапіро. У 1987 році в Ризі випустив разом з режисером з А.Васильєвим виставу і до цього часу співробітничає з цим видатним митцем.
3 1990 року живе і працює на Заході. З 1991 року активно працює із Григорієм Гладієм у Канаді, США та Європі, а зараз і на Україні. З 2000 року багато працює у Москві та Європі з А.Васильєвим. 2002 року поставили виставу "Амфітріон" Ж.Е.Мольєра у "Комедії Франсез".
Регулярно проводить персональні виставки живопису у галереях Торонто, Монреалю, Нью-Йорку. Як сценограф вважає, що візуальне рішення - один з впливовіших компонентів сучасного театру. Впевненим, щоб художнику мати вільну руку, йому треба-мати вільну душу.
Веде виставу: Віра Алименко ОСОБИСТІ ВРАЖЕННЯ:
Дуже різнопланова робота, дуже довга, дуже складна, дуже насичена, дуже емоційна, дуже, дуже, дуже... Я весь охоплений найрізнобарвнішими враженнями, і це для мене основне, задля чого я туди йшов - і можна казати тепер, що мої очікування ствердились на 150 відсотків.
По-перше, я не такий частий гість для театральних дій, як, можливо, воно того було б варте. "Істерія" вселяє в мене впевненість, що надалі я перегляну свою позицію щодо більш частішого відвідування театральних дійств. Кажу це для того, щоб моя оцінка даній виставі не сприймалась інакше ніж вона на те заслуговує. Але дещо казатиму, максимально намагаючись говорити відверто і об'єктивно.
По-друге, щодо "серйозного жанру" в театральних постановах, я менш обізнаний, ніж у жанрі водевілю чи комедії. Дана постановка ставить на цьому у моєму сприйнятті необхідності розширювати свій театральний світогляд переконливу кому.
По-третє, я вважаю, що мені дуже пощастило: я вперше бачу на сцені обох Ступок, та ще в такій харАктерній і складній роботі: мушу сказати, вони мене одностайно переконали в соєму безперечному таланті і працелюбстві, дали відчути над-сильну енергетику і шарм Справжнього Перевтілення...
Але перейдемо до самої вистави.
Перша дія і дві наступні дуже відрізнялись між собою, в кожній з них був свій власний колорит, вони по-різному сприймались, і тому під час всього спектаклю (а це майже 4 години), зазнавало змін саме цілісне ставлення до нього. У першій частині і двох наступних відповідно, маємо "увійти" до спектаклю с точки зору трьох людей. Спочатку, Глядача, що сприймає сюжет, режисерські емоційні знахідки, які втілені у пластичних і музичних вставках, що постійно "втручаються" у діалоги персонажів і надають сценам чи то "істеричності" чи то "підсвідомого ефекту", чи то підсиленого відчуття того чи іншого ходу дії. Надалі, Режисера: ми вже можемо слідкувати за розвитком подій не лише "зовні", а й намагатись виступати со-творцем, до свідомості доходить деякий варіант со-творчості, ми бачимо й чуємо у вирі різноманітності музичних і хореографічних вставок свою власну "лінію", і розуміємо "ритм", який, наче розладене серце, йде через призму півсвідомості, і виливає наше "я" на сцену - у ролі іноземця, інопланетянина, який потрохи втручається в дійство, все більше розуміючи його, і стаючи його невід'ємною часткою. І нарешті, самого Фрейда: з його трагедією, з його внутрішнім конфліктом переконань, з його готовністю до смерті, і об'єктивним розумінням неможливості підготовленості до неї... З його відріканням від власних слів щодо сформованої і опублікованої скандальної теорії, на яку було безліч нападок критиків, але єдиною людиною, що могла на той час об'єктивно переконати Фрейда в його неповноті, а значить, хибності погляду - стає він сам віч-на-віч з власною медичною практикою, і фактам, які вона йому відкриває...
Під кінець вистави відчуваєш неабиякий шторм у душі. Музика, образи персонажів, моменти потрясіння і моменти творчих поривів: все це наштовхує на думку про те, що це не є кінець історії, і не є воно історією з власним завершенням - адже і надалі кінець кінцем з непоясненним Підсвідомим ми залишаємося сам-на-сам, і це вже наша робота - знайти до нього шлях, по якому крокуватимемо пліч-опліч, якщо це можливо, з раціональним "я", мовою якого воно колись, можливо, виллється у словесній формі, і знайде своє життя у ще одній Теорії Психоаналізу, на цей раз більш правдоподібною, більш пристосованою для лікування і пізнання Людини, але - завжди - недосяжною до розуміння Цілісності...
Такі мої власні враження, і таке є моє резюме вчорашнього театрального вечора. Надалі можу запевнити у своїй рекомендації перегляду цього спектаклю всім, хто не побоїться висидіти 4 години задля "нерозважальної" п'єси. :cool:
10/10