Ittrin
28.05.2007, 19:01
Ось і пройшов у нашій столиці довгоочікуваний концерт мабуть найвідомішої української групи. Для мене особисто цей захід був тим більш цікавим ще й тому, що до цього, при всьому бажанні та повазі, я не мав нагоди відвідати “живий” виступ Океану, а від усього, що відбувається вперше, як відомо, отримуєш особливі враження. Але почнемо спочатку…
Наша невеличка делегація зайшла до Палацу Спорту приблизно за 20 хвилин до офіційного початку концерту, подолавши перешкоди у вигляді зовнішнього кордону “охоронців порядку”, квиткового контролю на вході у Палац та ще двох міліціонерів перед входом у сектор, які дуже ретельно стежили, щоб напої проносили тільки у пластикових стаканах (результатом їх діяльності стала велика купа інших ємностей різного ступеню наповненості біля дверей).
Влаштувалися у 7 ряду 6 сектору (перша думка: “Далекувато”, - але що поробиш, обирати не доводилося) та заходилися чекати початку дійства. У залі лунав запис нового альбому “Міра”, у підтримку якого, власне, все і відбувалося. Пісні періодично переривалися рекламою “офіційного партнера Всеукраїнського туру групи Океан Ельзи” пива “Славутич”. О 19.15 кількість людей у залі не перевищувала третини її місткості, отож ніхто особливо не здивувався, коли було об’явлено, що початок концерту затримується “у зв’язку з утрудненням проходу глядачів”. За півгодини народу побільшало, і вже майже повний Палац усім складом приєднався до завзятих спроб першої фанзони викликати улюбленців перед свої ясні очі.
Врешті-решт, майже через годину після часу, вказаного на афішах (здається, таки явно перебільшили із заходами безпеки, хоча чесно попереджали й просили прийти заздалегідь… але яке там “заздалегідь”, коли у більшості робочій день закінчується о 18.00), група під захоплене ревіння публіки вийшла на сцену і “ничтоже сумняшеся” почала з першої пісні нового альбому – Міра. Святослав Вакарчук вийшов у розпалі вступу і, здалося (міг чогось недобачити з великої відстані), сам виніс мікрофонну стійку з традиційною хусткою. Далі – “Доброго вечора, рідна столице!”, - і практично без паузи Хочу напитись тобою. Почавши таким чином нелегку і почесну справу презентації альбому, Океан для зігріву видав дві “старих і перевірених” композиції – Кішка і Я до тебе, на яких зал почав активно допомагати співати лідерові групи. П’ятою піснею пролунала лірична Пташка з тієї ж-таки “Міри”(за словами Вакарчука “Згадали молодість – повертаємося до сучасності), після чого людям вирішили нагадати, що вони прийшли на рок-концерт, та піддати їх вокальні здібності серйознішому випробуванню – Вставай. Зал завівся, і, як сказали б брати-росіяни, “понеслась душа в рай”!
Здавалося, що ми сидимо на березі моря піднятих вгору людських рук. Атмосфера розпалювалася, з’явилося навіть враження (чи так воно і було?..), що кожна наступна композиція голосніша за попередню. Звук, до речі, хоч я і не великий експерт у цій області, сподобався. Щільний, об’ємний, можна, здається, доторкнутися та на дотик відчути як усе разом, так і кожну партію окремо, музика не заглушує вокал, а підкреслює, обрамлює його. Що ж до майстерності виконавців, то в ній ніхто не сумнівався й до початку концерту.
Океан Ельзи тим часом продовжував. Ще дві нових пісні – Лелеки і День у день сприйнялися на одному подиху, а вгадана з першого акорду Вище неба підняла рівень емоцій за верхню межу, і музиканти взяли трихвилинну перерву, яку заповнив Мілош, що залишився за клавішами. Така собі “музична пауза” непомітно й органічно перейшла у пісню Ночі і дні, яка особисто мені сподобалася чи не найбільше з усієї “Міри”. Потім послідовно були зіграні Відпусти, в якій право заспівати приспів було надано аудиторії, Майже весна, Відчуваю тебе, Моя мала та Коли тобі важко, після чого група дала собі і залу ще одну можливість трохи відпочити. Цю паузу взяв на себе бас-гітарист Океана Ельзи Денис Дудко.
Басова імпровізація дещо несподівано обернулася на пісню Холодно, назва якої аж ніяк не відповідала навколишній температурі та її (пісні) впливу на глядачів ;). Недалеким від істини є припущення, що сумарна висота великого стрибка, складеного з дискретних стрибків усіх присутніх за час концерту, перевищила висоту двох Ейфелевих веж.
Тема “Міри” продовжилася композицією Зелені очі (треба відмітити, що з 12 пісень нового альбому були зіграні 10), відразу за нею прозвучали Той день і Друг. Кульмінаційною зв’язкою пісень концертної програми, як на мій погляд, стали найбільш “розкручена” з презентованого альбому Все буде добре і Без бою. На цьому моменті Ваш покірний слуга остаточно впевнився, що нормально розмовляти принаймні ранком наступного дня він не зможе. Схожа ідея, напевно, відвідала і Вакарчука, який, сказавши, що Океан Ельзи традиційно закінчує концерт саме цією піснею і присвятивши її “всім, хто є у цьому залі, хто не зміг прийти сьогодні з якихось причин та найперше тим, кого вже немає з нами”, виконав Вулицю (Може все не так) команда подякувала за вечір, попрощалася та пішла зі сцени.
Але чи може вдячний та наполегливий столичний глядач так просто відпустити улюблену групу? Ні і ще тисячу разів ні! Після приблизно п’ятихвилинних аплодисментів та скандування “Океан!!!” і “Браво!!!” всі змушені були повернутися, ще раз вклонитися і знову взятися до інструментів.
З великим теплом, радістю та натхненням були зустрінуті Не питай та 911, після яких група зробила ще одну спробу залишити сцену, та повернулася з півдороги. Цього разу ініціатором повернення був ,здається, сам Вакарчук, який підійшов до мікрофону зі словами: “Я забув вам щось сказати…” Піснею Дякую завершувала група цей чудовий концерт, зігріваючи своєю вдячністю серця всіх, хто на нього прийшов.
Виходили з Палацу спорту у піднесеному настрої та зі щасливими обличчями. Дякуємо, Океане Ельзи! Сподіваємося на скору зустріч!
Наша невеличка делегація зайшла до Палацу Спорту приблизно за 20 хвилин до офіційного початку концерту, подолавши перешкоди у вигляді зовнішнього кордону “охоронців порядку”, квиткового контролю на вході у Палац та ще двох міліціонерів перед входом у сектор, які дуже ретельно стежили, щоб напої проносили тільки у пластикових стаканах (результатом їх діяльності стала велика купа інших ємностей різного ступеню наповненості біля дверей).
Влаштувалися у 7 ряду 6 сектору (перша думка: “Далекувато”, - але що поробиш, обирати не доводилося) та заходилися чекати початку дійства. У залі лунав запис нового альбому “Міра”, у підтримку якого, власне, все і відбувалося. Пісні періодично переривалися рекламою “офіційного партнера Всеукраїнського туру групи Океан Ельзи” пива “Славутич”. О 19.15 кількість людей у залі не перевищувала третини її місткості, отож ніхто особливо не здивувався, коли було об’явлено, що початок концерту затримується “у зв’язку з утрудненням проходу глядачів”. За півгодини народу побільшало, і вже майже повний Палац усім складом приєднався до завзятих спроб першої фанзони викликати улюбленців перед свої ясні очі.
Врешті-решт, майже через годину після часу, вказаного на афішах (здається, таки явно перебільшили із заходами безпеки, хоча чесно попереджали й просили прийти заздалегідь… але яке там “заздалегідь”, коли у більшості робочій день закінчується о 18.00), група під захоплене ревіння публіки вийшла на сцену і “ничтоже сумняшеся” почала з першої пісні нового альбому – Міра. Святослав Вакарчук вийшов у розпалі вступу і, здалося (міг чогось недобачити з великої відстані), сам виніс мікрофонну стійку з традиційною хусткою. Далі – “Доброго вечора, рідна столице!”, - і практично без паузи Хочу напитись тобою. Почавши таким чином нелегку і почесну справу презентації альбому, Океан для зігріву видав дві “старих і перевірених” композиції – Кішка і Я до тебе, на яких зал почав активно допомагати співати лідерові групи. П’ятою піснею пролунала лірична Пташка з тієї ж-таки “Міри”(за словами Вакарчука “Згадали молодість – повертаємося до сучасності), після чого людям вирішили нагадати, що вони прийшли на рок-концерт, та піддати їх вокальні здібності серйознішому випробуванню – Вставай. Зал завівся, і, як сказали б брати-росіяни, “понеслась душа в рай”!
Здавалося, що ми сидимо на березі моря піднятих вгору людських рук. Атмосфера розпалювалася, з’явилося навіть враження (чи так воно і було?..), що кожна наступна композиція голосніша за попередню. Звук, до речі, хоч я і не великий експерт у цій області, сподобався. Щільний, об’ємний, можна, здається, доторкнутися та на дотик відчути як усе разом, так і кожну партію окремо, музика не заглушує вокал, а підкреслює, обрамлює його. Що ж до майстерності виконавців, то в ній ніхто не сумнівався й до початку концерту.
Океан Ельзи тим часом продовжував. Ще дві нових пісні – Лелеки і День у день сприйнялися на одному подиху, а вгадана з першого акорду Вище неба підняла рівень емоцій за верхню межу, і музиканти взяли трихвилинну перерву, яку заповнив Мілош, що залишився за клавішами. Така собі “музична пауза” непомітно й органічно перейшла у пісню Ночі і дні, яка особисто мені сподобалася чи не найбільше з усієї “Міри”. Потім послідовно були зіграні Відпусти, в якій право заспівати приспів було надано аудиторії, Майже весна, Відчуваю тебе, Моя мала та Коли тобі важко, після чого група дала собі і залу ще одну можливість трохи відпочити. Цю паузу взяв на себе бас-гітарист Океана Ельзи Денис Дудко.
Басова імпровізація дещо несподівано обернулася на пісню Холодно, назва якої аж ніяк не відповідала навколишній температурі та її (пісні) впливу на глядачів ;). Недалеким від істини є припущення, що сумарна висота великого стрибка, складеного з дискретних стрибків усіх присутніх за час концерту, перевищила висоту двох Ейфелевих веж.
Тема “Міри” продовжилася композицією Зелені очі (треба відмітити, що з 12 пісень нового альбому були зіграні 10), відразу за нею прозвучали Той день і Друг. Кульмінаційною зв’язкою пісень концертної програми, як на мій погляд, стали найбільш “розкручена” з презентованого альбому Все буде добре і Без бою. На цьому моменті Ваш покірний слуга остаточно впевнився, що нормально розмовляти принаймні ранком наступного дня він не зможе. Схожа ідея, напевно, відвідала і Вакарчука, який, сказавши, що Океан Ельзи традиційно закінчує концерт саме цією піснею і присвятивши її “всім, хто є у цьому залі, хто не зміг прийти сьогодні з якихось причин та найперше тим, кого вже немає з нами”, виконав Вулицю (Може все не так) команда подякувала за вечір, попрощалася та пішла зі сцени.
Але чи може вдячний та наполегливий столичний глядач так просто відпустити улюблену групу? Ні і ще тисячу разів ні! Після приблизно п’ятихвилинних аплодисментів та скандування “Океан!!!” і “Браво!!!” всі змушені були повернутися, ще раз вклонитися і знову взятися до інструментів.
З великим теплом, радістю та натхненням були зустрінуті Не питай та 911, після яких група зробила ще одну спробу залишити сцену, та повернулася з півдороги. Цього разу ініціатором повернення був ,здається, сам Вакарчук, який підійшов до мікрофону зі словами: “Я забув вам щось сказати…” Піснею Дякую завершувала група цей чудовий концерт, зігріваючи своєю вдячністю серця всіх, хто на нього прийшов.
Виходили з Палацу спорту у піднесеному настрої та зі щасливими обличчями. Дякуємо, Океане Ельзи! Сподіваємося на скору зустріч!