Hobbit's Song
19.01.2007, 00:32
URIAH HEEP © 1972: DEMONS AND WIZARDS
Genre: hard rock (?)
Людині весь час доводиться робити відкриття. Відкривати для себе незнанні речі та приходити до нового розуміння старих моментів. Так і зі мною. Останнім часом я почуваю себе, як трудівник, котрий в купі непотрібу ( радше б сказати різного компосту) має знайти перлину. Прослуховуючи до десяти альбомів в день я плутаюся в назвах та треках і лише подекуди знаходжу щось вартісне, щось таке, що здатне блищати на сонці.
Останні два дні взагалі стали для мене важкими. Аби перебити мерзенний присмак комерційного емокоре на язику та губах, мені доводиться слухати хорошу музику. Чому ж ця музика хороша? Все дуже просто: музика, з якою людина виросла не може бути поганою ( до речі, цей тезис є базисним і не потребує доведення або спростування; якщо хочете, це теорема). Ба, більше! Я, здається, вже навіть вмію відрізняти боян від класики J).
Зі спокійною душею хотілося б скопірайтити нашого шановного адміна: “Музэго она сцуко разная бывает”. Таки так. Я нарешті зрозуміла, що такого стилю, як пауер-метал, не існує. Насправді, існують лише різні вартісні чи не дуже окремі групи чи постаті. А якщо казати про власне пауер, то для мене крім Пауера Blind Guardian-a та пророка його Хансі Кюрша інших представників цього стилю майже не існує (хоча і БГ для мене вже став класичним бояном і відправлений на вічний спочинок).
Uriah Heep…Не фанатка. Проте альбом Demons and Wizards кожного разу приводить мене в захоплення, заскакує зненацька, якщо хочете позитивно шокує.
Звичайно, термін hard rock доволі умовний, бо “хард рок хардроку – рознь” (згадати хоча б класичний зразок хард року – Deep Purple). Сабжевий альбом мені знайомий з самого дитинства. Більше того, з самого дитинства я знала, що він вартий уваги. Проте тільки на днях я змогла оцінити всю його красу по-справжньому.
Мабуть, сьогодні вперше і востаннє я не буду розписувати кожну композицію, бо мені здається, що це зруйнує магію, котра так і пурхає в повітрі навколо мене. Після 4 прослуховувань сабжу підряд я навіть (пардон за термін) “немного прифигевшая”.
Чесно кажучи, ніколи не любила я приблюзований хард рок...якось це мені завше здавалося занадто блакитно. Проте... Demons and Wizards... Demons and Wizards...Певно, не лише на мене даний реліз справив подібне враження. Недарма колись пани Шоффер та Кюрш назвали свій проект назвою альбому Юрай Хіп.
Слухаю альбом вп’яте. Було стійке бажання послати два слова (хард рок) в графі genre нафіг та написати “класєго”.
Крім абсолютно шокуючої мою психіку музики (не забуваємо про позитивний аспект!) наявна також хороша лірика (вона ж за сумісництвом, як не дивно, – тексти).
He was the wizard
Of a thousand kings
And I chanced to meet him
One night wandering
He told me tales
And he drank my wine
Me and my magic man
Kinda feeling fine
Єдиною піснею, котра для мене звучить абсолютно різким та неприємним дисонансом іншим композиціям та “безкоштовним” додатком до всього альбому є пісня “Easy Livin'”. Хм...ну яка назва “легка” така і пісня “легка”.
Найяскравішою ж “плямою” альбому, світочем, геніальною річчю якщо хочете є для мене Circle Of Hands. Ще жодна композиція не навівала на мене такого спокою, відчуття гармонії та краси (хоча я б могла порівняти емоції від прослуховування Circle Of Hands з ефектом дії на мене Epitaph, King Crimson).
Sacrifice - the future has it's price
And today is only
Yesterday's tomorrow…
Так…Якби я побачила ці рядки окремо, то певно б подумала, що це Pink Floyd. Хоча....якого біса? Які можуть бути аналогії та порівняння?.. Це ж просто мій улюблений альбом Юрай Хіп.
Оцінка: 10/10
Пісні:
1.The Wizard
2.Traveller In Time
3.Easy Livin'
4.Poet's Justice
5.Circle Of Hands
6.Rainbow Demon
7.All My Life
8.Paradise
9.The Spell
Музиканти:
David Byron – vocals
Ken Hensley – acoustic, electric and slide guitar, vocals, keyboards, percussion
Mick Box – lead guitar
Gary Thain – bass guitar
Lee Kerslake – drums, percussion, vocals
Mark Clarke – bass guitar, vocals on "The Wizard" (middle section)
Genre: hard rock (?)
Людині весь час доводиться робити відкриття. Відкривати для себе незнанні речі та приходити до нового розуміння старих моментів. Так і зі мною. Останнім часом я почуваю себе, як трудівник, котрий в купі непотрібу ( радше б сказати різного компосту) має знайти перлину. Прослуховуючи до десяти альбомів в день я плутаюся в назвах та треках і лише подекуди знаходжу щось вартісне, щось таке, що здатне блищати на сонці.
Останні два дні взагалі стали для мене важкими. Аби перебити мерзенний присмак комерційного емокоре на язику та губах, мені доводиться слухати хорошу музику. Чому ж ця музика хороша? Все дуже просто: музика, з якою людина виросла не може бути поганою ( до речі, цей тезис є базисним і не потребує доведення або спростування; якщо хочете, це теорема). Ба, більше! Я, здається, вже навіть вмію відрізняти боян від класики J).
Зі спокійною душею хотілося б скопірайтити нашого шановного адміна: “Музэго она сцуко разная бывает”. Таки так. Я нарешті зрозуміла, що такого стилю, як пауер-метал, не існує. Насправді, існують лише різні вартісні чи не дуже окремі групи чи постаті. А якщо казати про власне пауер, то для мене крім Пауера Blind Guardian-a та пророка його Хансі Кюрша інших представників цього стилю майже не існує (хоча і БГ для мене вже став класичним бояном і відправлений на вічний спочинок).
Uriah Heep…Не фанатка. Проте альбом Demons and Wizards кожного разу приводить мене в захоплення, заскакує зненацька, якщо хочете позитивно шокує.
Звичайно, термін hard rock доволі умовний, бо “хард рок хардроку – рознь” (згадати хоча б класичний зразок хард року – Deep Purple). Сабжевий альбом мені знайомий з самого дитинства. Більше того, з самого дитинства я знала, що він вартий уваги. Проте тільки на днях я змогла оцінити всю його красу по-справжньому.
Мабуть, сьогодні вперше і востаннє я не буду розписувати кожну композицію, бо мені здається, що це зруйнує магію, котра так і пурхає в повітрі навколо мене. Після 4 прослуховувань сабжу підряд я навіть (пардон за термін) “немного прифигевшая”.
Чесно кажучи, ніколи не любила я приблюзований хард рок...якось це мені завше здавалося занадто блакитно. Проте... Demons and Wizards... Demons and Wizards...Певно, не лише на мене даний реліз справив подібне враження. Недарма колись пани Шоффер та Кюрш назвали свій проект назвою альбому Юрай Хіп.
Слухаю альбом вп’яте. Було стійке бажання послати два слова (хард рок) в графі genre нафіг та написати “класєго”.
Крім абсолютно шокуючої мою психіку музики (не забуваємо про позитивний аспект!) наявна також хороша лірика (вона ж за сумісництвом, як не дивно, – тексти).
He was the wizard
Of a thousand kings
And I chanced to meet him
One night wandering
He told me tales
And he drank my wine
Me and my magic man
Kinda feeling fine
Єдиною піснею, котра для мене звучить абсолютно різким та неприємним дисонансом іншим композиціям та “безкоштовним” додатком до всього альбому є пісня “Easy Livin'”. Хм...ну яка назва “легка” така і пісня “легка”.
Найяскравішою ж “плямою” альбому, світочем, геніальною річчю якщо хочете є для мене Circle Of Hands. Ще жодна композиція не навівала на мене такого спокою, відчуття гармонії та краси (хоча я б могла порівняти емоції від прослуховування Circle Of Hands з ефектом дії на мене Epitaph, King Crimson).
Sacrifice - the future has it's price
And today is only
Yesterday's tomorrow…
Так…Якби я побачила ці рядки окремо, то певно б подумала, що це Pink Floyd. Хоча....якого біса? Які можуть бути аналогії та порівняння?.. Це ж просто мій улюблений альбом Юрай Хіп.
Оцінка: 10/10
Пісні:
1.The Wizard
2.Traveller In Time
3.Easy Livin'
4.Poet's Justice
5.Circle Of Hands
6.Rainbow Demon
7.All My Life
8.Paradise
9.The Spell
Музиканти:
David Byron – vocals
Ken Hensley – acoustic, electric and slide guitar, vocals, keyboards, percussion
Mick Box – lead guitar
Gary Thain – bass guitar
Lee Kerslake – drums, percussion, vocals
Mark Clarke – bass guitar, vocals on "The Wizard" (middle section)